Читальня "Просвіти" в Під'яркові

Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь!

Ці слова Т. Шевченка стали девізом товариства «Просвіта», заснувати яке дозволило австрійське міністерство освіти 2 вересня 1868 р. Перший установчий збір товариства відбувся 8 грудня 1868 р. Студент Андрій Січинський, присутній на зборі, у своїй промові заявив: «Кожний нарід, що хоче добитися самостійності, мусить передусім дбати про те, щоби нижчі верстви суспільности, народні маси піднесли до тої степени просвіти, щоби ця народна маса почула себе членом національного організму, відчула своє громадянське і національне достоїнство й узнала потребу існування нації, як окремішної народної індивідуальности, бо ніхто інший, а маса народу є підставою усього».

Отже потрібно було «підносити народні маси» шляхом просвіти і піднесення культури та добробуту українського народу в усіх його верствах і напрямках життя». Так було записано у статуті матірного товариства «Просвіта», затвердженому у 1913 р. Цього можна було досягти, як зазначено в тому ж статуті, поширенням освіти, піднесенням культури і добробуту українського народу шляхом ліквідації неписьменности, видання і поширення популярних читанок, календариків, творів класиків української літератури, журналу «Життя і знання», заснування філіалів і читалень, бібліотек, хореографічних і драматичних гуртків, кас взаємодопомоги. «Просвіта» започаткувала діяльність товариств «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», «Пласт»; організацій «Центросоюз», «Маслосоюз», організовувала народні свята, фестини, подорожі по краю, засновувала музеї, друкарні, народні школи, торговельні курси. Організацією «Соколів» та «Січей» «Просвіта» сприяла утворенню легіону УСС тп підготувала Листопадовий зрив 1918-го року, акт Соборности України в 1919 р.

Переліком добрих справ можна було б, за влучним виразом Романа Іваничука, описати волову шкуру. Згідно з другим статутом «Просвіти» (1870), окрім Головного Виділу, що перебував у Львові, товариство поширювало свою діяльність на терени всієї Галичини. Основним напрямком діяльности «Проствіти» було і залишалось книгодрукування, бо без видання книг для народу неможливим стало виконання головного завдання товариства. Вирішено видавати книжки етимологічним правописом, прийнятим тоді в Галичині, хоч існував уже фонетичний правопис значно зручніший і простіший у вжитку. І тільки аж у 1898 році на уряд Ліст кому рівні було замінено етимологічний правопис фонетичним. Книжки повинні були видаватися чистою, без польських, російських та церковнослов’янських домішок, мовою в простому і максимально доступному для простого люду стилі. Чималі труднощі були пов`язані з розповсюдженням книжок, бо «Просвіта» не мала своїх книгарень. Російське міністерство закордонних справ не дозволило розповсюджувати видання «Просвіти» на підросійській Україні. З прийняттям нового статуту в 1876 р., ситуація змінилась: кожен член «Просвіти» отримував на рахунок свого членського місячного внеску по 4 книжки в середньому, які висилалися йому поштою зі Львова. Така форма розповсюдження книжок проіснувала до 1914 р. Окрім пересилання поштою книжки передавалися безкоштовно в лікарні, тюрми, церковні братства та ін. організації. Так, наприклад, на кінець 1903 р. було обдаровано 380 організацій, які отримали 23 тис. книжок на загальну суму 4 тис. крон.

У 1875 р. «Просвіта» відкриває першу філію в селі Бортники біля Ходорова, яка бере під свою зверхність першу читальню в селі Денисові на Тернопільщині. Читальні в Галичині створювались при церковних братствах ще до заснування «Просвіти». Першою такою читальнею була читальня для міщан Коломиї заснована в 1848 р. Очевидно її старанням було вперше посталено тут «Наталку Полтавку» під зміненою назвою «На милування нема силування». Першу читальню у Львові для міщан при духовній семінарії засновано в 1849 році В. Ковальським. Таких «руських читалень», подібних до згадуваних, існувало в Галичині чимало.

Загальне зібрання «Просвіти» 25 березня 1891 року затверджує новий статут, проект якого опрацював д-р Кость Левицький. Згідно із новим статом товариство дістало право організації читалень «Просвіти», завданням яких є курси для неписьменних, голосні читання, вечорниці, театральні аматорські вистави, утримання позичкових кас, земельно-господарських промислових спілок, громадських комор. Вся ця діяльність читалень перебуває під опікою і контролем філії «Просвіти». Головним Виділом прийнятий статут для читалень «Просвіти» 24 січня 1894 року. Структурно «Просвіта» стає трьохступеневою організацією: 1. Головний Виділ у Львові; 2. Районні філії; 3. З‘їзд делегатів від філії та читалень є вищим контролюючим органом Товариства. Основним джерелом збереження та використання книжок були бібліотеки читалень, які поповнювались на рахунок безкоштовного дару «Просвіти», купівлі за гроші, зароблені читальнею тощо.

Головний виділ «Просвіти» у Львові отримав за підписами мешканців села Під‘яркова Олекси Гриньків, Василя Гамаля та Олекси Винника 26 червня 1897 року листа, в якому «підписані чуються в милім обов’язку зложити Хвальному Виділові найсердечнішу подяку за ласкаве прислання люстратора Василя Короля, котрий дня 10 червня с.р. до громади Під’яркова прибув і вечором того ж дня в кімнаті шкільній через 3 години в присутності господарів дуже поучаючий і занимаючий виклад з господарства сельського тримав, дальше згромадження користи з читальні «Просвіта», як до сего часу долею селян заниматися буде, - то будучність наша». Другого листа головний Виділ отримав у листопаді 1897 року, в якому новообраний голова Олекса Гриньків повідомив, що 1 листопада відбулися установчі збори читальні «Просвіти» в Під‘яркові «з великим торжеством і зо співом..розвеселилисьмо наші тяжкі і довгі труди». Зазначено, що читальня була в Під‘яркові раніше, але «підупала». Тепер вона розвивається, до 1 січня 1898 р. записалося 50 осіб (господарів, парубків і дівчат). До виділу читальні обрано Олексу Гриньківа (голова), Федора Доброміля (заступник), Дмитра Невеловського (секретар), Федька Максиміва (скарбник), Грицька Говрецького (бібліотекар), Михайла Кошика і Панька Толопку (заступник відділу). Про проведені збори і обрання виділу читальні голова просив Головний виділ помістити повідомлення в газеті «Свобода», а також вислати, як дарунок, книжки для читальні, за їх пересилку заплатить читальня.

Львівський Головний виділ вислав на руки вчителя Василя Гамаля 26 книжок, серед яких твори на церковну тематику, господарські порадники, пригодницькі, загальноосвітні твори як оригінальні, так і перекладні. На особливу увагу заслуговують твори на історичну тематику /Історія Руси в 3-х томах, Історія України/Полуботок і Калнишевський/, «Ілюстрована історія України» М. Грушевського/, твори українських класиків: Життя Тараса Шевченка О. Косинського, оповідання Марка Вовчка, твори М. Шашкевича, повість «Сагайдачний» Осипа Маковея, твори І. П. Котляревського, Бориса Грінченка, а також «Географія Руси» з мапою, річник «Свободи» та 10 портретів /?/

Згідно з правозданням за 1898 рік, в читальні членами були 26 чоловіків, 6 парубків та 3 дівчини. Членські внески складали 50 крейцерів. Річний прибуток читальні - 26злр 28кр., видатки - 193ЛР 45кр. В бібліотеці нараховувалось 100 книжок. Протягом року надійшли в бібліотеку серед інших «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо та ін. твори. Передплачено газ. «Свобода», «Громадський голос». Діставали даром до читання «Народну часопись» та «Раду громадську». Справоздання підписали О. Гриньків та Марко Багрій.

У 1902-1903 рр. головою читальні був Сенько Харкавий. Відбулися збори, на яких вперше в Під‘яркові хор села виконав пісню, яка тоді ще не була національним гімном «Ще не вмерла Україна». Заступником голови був Іван Захарків. У читальні нараховувалося 170 книжок. Вписалося 108 осіб у члени читальні. Передплачено бібліотечку «Поступ», газ. «Хлопська правда» з Коломиї та часопис «Зоря».

14 грудня 1909 року освячено фундамент під будинком нової читальні. Громадяни звезли безкоштовно камінь для фундаменту і пісок.

Читальня міститься в громадській канцелярії. Головою читальні сільський коваль Кость Толопка, дуже свідомий, інтелігентний мужчина, як на селянина. У селі великий вплив мають радикали, з якими не хоче задиратись сотрудник о. Скрипчук, опираючись на свою клерикальні партію, від імені якої агітує в громаді за будову церкви, бо стара давно згоріла, а побожні миряни вибудували собі з дощок капличку. Між свідомими громадянами в селі біля половини радикалів і вони не хочуть церкви в першу чергу, а тільки в другу. А в першу чергу побудувати читальню. В селі 4 родини латинників, хрунів нема зовсім, так само як і багачів. Начальник громади «порядний чоловічина» дарував площу під будову читальні і призначив частину прибутку з громадського піску на читальню.

У школі 2-класова 4-річна загальноосвітня школа з руською /українською/ мовою викладання. Управитель школи - щирий українець, 60-літній д-р Гамаль, працює в школі 25 літ. Його праці село завдячує поступом і високою національною свідомістю. Поганий вплив на розвиток відомості справляє брак землі і добрих заробітків, серед селян переважають халупники. Громада має понад 500 га землі, найзаможніші можуть похвалитись лише кількома десятками арів. Натомість велика посілість нараховує приблизно стільки ж землі і власником її є граф Потоцький. В селі діє молодіжне товариство «Січ», молодь дуже свідома, багато читає, позичає книжки у бібліотеці, багато книжок купує і роздаровує молоді управитель школи Василь Гамаль, який окрім всього іншого веде серед молоді курси німецької мови /20 хлопців/. Всі ці дані про село повідомив у справозданні від 29 березня 1910 року голова читальні Іван Кульчицький.

У час війні і національно-демократичної революції /1914-1921/ праця читальні припинилася, бо багато членів читальні, будучи вояками австрійської армії, стрільцями легіону УСС та Галицької армії, не повернулись з війни, інші опинилися в еміграції, в таборах московського ГУЛАГу.

Щойно аж 17 квітня 1921 року відбулися загальні збори на основі нових статутів, затверджених окупаційним польським староством у Бібрці. В читальні 30 осіб. Від господарів зібрано по 100 польських марок, від парубків – по 50. Від Головного Виділу товариства у Львові до голови читальні в Під’яркові надійшов лист із закликом не допустити розбору будинку для отримання матеріялу на побудову церкви тим більше, що будинок заінтабульований у Головному Виділі «Просвіти» на Головний виділ і є його власністю. Цікавим з цього погляду є анонімний лист, підписаний «Під’ярківцем» у справі читальні. Подаємо його без змін:

« Є в нашому селі 2 читальні, менша і більшаю Деяким людям, що показались крайніми ворогами «Просвіти» і все трималися Абрамового шинку це не подобалося і тепер якраз вони в селі агітують за тим, щоби читальню «Просвіти» розібрати, а матеріали обернути на будову церкви. Тим вони цілком не допоможуть церкві, і людям пошкодять. Ми звертаємо на це увагу головної львівської «Просвіти», на яку нас дім записаний, щоби руїни дому не допустити. На днях відбулися загальні збори читальні. Є надія, що люди відновлять свою просвітну працю в ній, так, як це було перед війною».

Головний Виділ у Львові отримав цього листа в «Під’яркові» і зразу зареагував на нього своїм листом голові читальні в «Під’яркові» Сенькові Харкавому.

У 1922 р. головою читальні був Гринько Кошик, у 1923 – Михайло Захарків. У читальні нараховувалося 104 члени. Про період від 1923 до 1929 рр. докладних відомостей немає. У 1929 р. головою обрано Федора Дебрика, бібліотека нараховувала 355 книжок. На цей час у Під’яркові проживало 1683 мешканці в, тому числі 1597 українців. У 1930 р. головою читальні був Сахат Данило, секретарем – А. Захарків.

У 1936 р. в селі проживало 11 жидівських родин, вчителем був Гілета Михайло. Читальню опанували комуністи. Але завдяки засиллям вчителя Гілети їх з читальні було витіснено і вона перейшла у розпорядження новообраного виділу. Мешканці села, що емігрували до Америки, вислали на руки голови читальні гроші на завершення будівництва читальні. І в 1934 р. будівництво було завершено. Нова читальня була оцінена в 6 тис. золотих, а в 1938 р. «під’ярківські американці» закупили для громади села сівалку, молотарку, віялку /трієр\ і передали читальні. Читальня позичала ті машини з оплатою 3 злоти денно. Загальгна варість закуплених машин 2760 злотих. У селі організовано споживчу кооперацію, товариство «Самопоміч». Діти здобували початкуову освіту в утраквістичній 3-класній школі зі змішаною українсько-польською мовою викладання. При читальні діяв гурток «Сільський господар» товариство «Союз українок». Останнім головою читальні перед початком ІІ світ. Війни був Іван Кулеба, який працював у взаємопорозумінні з парохом села о. Михайлом Добрянським. З приходом «визволителів зі сходу» читальня припинила свою діяльність і відновила її на дуже короткий час при владі «визволителів з заходу».

До сьогодні зберігся будинок читальні «Просвіти» у Під’яркові, називається «Народним домом» за старою традиціє, що виникла під впливом буремних подій «Весни народів» у 1848 році. І знову, як колись, стоїмо перед проблемою відновлення діяльности тепер уже «Народного Дому», який для початку потрібно було б відремонтувати. І це повинні зробити громадяни Під’яркова, щоби, хоч у такий спосіб, віддячитися «під’ярківським американцям», у далекі 30-ті рр. минулого століття жертвували свій, важкою працею зароблений гріш, для просвіти земляків, здобуття ними вимріяної свободи у майбутньому.

  1. Нарис історії «Просвіти». Львів, 1993.
  2. ЦДІА України у Львові, ф. оп. 1, спр. 1267, спр. 1446.